Липова Долина.NEWS Липова Долина 
За плечима ветерана Ігоря Сабадаша – дві війни. У 2014 році він добровольцем поїхав у зону АТО захищати країну від російської агресії. А вранці 24 лютого 2022 року вже стояв під військкоматом із наплічником за плечима, готовий знову вирушити на фронт.
Після тяжкого поранення та тривалого лікування чоловік повернувся додому та продовжив займатися фермерством – справою, що стала для нього не лише бізнесом, а й способом відновлення.
Від трьох гусей до двохсот гектарів пасовищ
Ігор Сабадаш народився і виріс у Мшані, що на Львівщині. Певний період життя займався продажем вживаних автомобілів. Аж поки один випадок не підштовхнув його до фермерства.
– Якось я наводив порядок вдома та назбирав металолому на здачу. У прийомщика саме не було грошей розрахуватися. А в нього три гуски по подвір’ю ходили. То я й взяв птицю в рахунок оплати. Коли привіз додому – стало шкода різати. Через деякий час гусей уже було п’ятнадцять, згодом рахунок пішов на тисячі.
Саме тоді чоловік почав шукати землю, де міг би розмістити господарство. Зацікавила територія, яка на той час нікого особливо не приваблювала.
– Попросив її в оренду в сільради, добився свого і переїхав сюди з тими гусьми. З часом зрозумів, що можу тримати й щось інше. Моя увага припала на велику рогату худобу.
Спочатку Ігор придбав трьох бичків, наступного року – ще тринадцять. Саме тоді одна з агрокомпаній виділяла кошти на бізнес-плани для початківців.
– Написав заявку й увійшов до числа переможців. Потім познайомився з фермером, який розводив м’ясну худобу. Так сталося, що на наступний рік він мені фактично «спихнув» своїх корів, бо вирішив займатися молочним напрямком. Отак усе й почалося.
Після повернення із зони АТО Ігор усе глибше занурювався у фермерство. Початки були непростими. Та методом проб і помилок справа поступово пішла вгору. З орендованих полів вдалося отримати дешеві корми, а від гусей фермер зрештою відмовився.
– З ними треба морочитися: приміщення, догляд. А великій рогатій худобі м’ясного напрямку багато не треба. Є сіновал, є де сховатися від снігу – і все.
У користування Ігор отримав колишні колгоспні пасовища – фактично болота, які нікого не цікавили. Поступово приводив поля до ладу, збільшував поголів’я, купував техніку. Корів і теличок залишав для розвитку господарства, а бичків нерідко вимінював на корів. Нині в користуванні фермера близько 200 гектарів пасовищ, обгороджених електропастухом. Частину земель він орендує в громади, частину – в односельців.
– Інколи обходжу свої володіння, можу до 25 кілометрів находити. Але частіше облітаю все дроном, бо часу бракує. Працівників у мене небагато, загалом нас четверо.
Свого часу фермерське господарство отримало пільговий кредит у межах обласної програми підтримки аграріїв і придбало 15 корів абердин-ангуської породи та шароле.
– Шароле мають дуже великий плід. Тому всіх первісток покриваємо абердин-ангусами, від яких народжуються дрібні телята. Відтоді проблема з отеленням практично зникла.
За справедливе оподаткування Ігорю також довелося поборотися. Спочатку йому нарахували найвищу ставку – 12 відсотків «за чагарники». Згодом громада знизила ветерану орендну ставку до одного відсотка.
Фермер користується державною дотацією на утримання великої рогатої худоби, а від Українського ветеранського фонду отримав кошти на придбання трактора вартістю 1,6 мільйона гривень.
– Перший раз у 2026 році дозволив собі продати теличок. Взагалі мені завжди худобу шкода. Буває, повезу бичків продавати, а в результаті поміняю їх на корови, які планувалися на м’ясо. Хтось накопичує у валюті чи біткоїнах, а я – у «бикоїнах», – сміється фермер. – Маю амбітну мету – тисяча голів плюс.
Війна, поранення і ферма, яка поставила на ноги
24 лютого 2022 року Ігор, у якого вже був зібраний наплічник, вирушив до військкомату. Звідти разом із побратимами на власній машині поїхав на Луганщину, у Золоте, де базувалася їхня військова частина. Через дві доби, вже виконуючи бойові завдання, чоловік згадав, що худоба залишилася без догляду.
– Спочатку подзвонив до знайомого заготівельника, щоб тварин хоч на бойню віддати. Але в перші дні війни бойні не працювали. Потім набрав друга-фермера і попросив забрати худобу безкоштовно. Він приїхав, подивився і пообіцяв доглядати, поки я на фронті. Друзі протримали моє господарство до червня 2022 року, поки після поранення я не повернувся додому.
Кілька місяців фермер воював на Донеччині та Луганщині. Спочатку – в районі Золотого. Потім його бригаду відправили тримати оборону Лиману, а далі перебазували в Лисичанськ. Саме тоді почався інтенсивний наступ ворога. Потрібні були добровольці.
– Там мене «вистачило» на п’ять днів, – каже Ігор Сабадаш. – 29 квітня в районі села Оріхове на Луганщині почався потужний обстріл. Летіло все: артилерійські снаряди, міни, уже тоді літали дрони. Поряд вибухнули три міни, мене контузило. Було темно, мене засипало, я нічого не бачив. У той момент зміг тільки молитися. Підняв голову, зрозумів, що бачу на одне око, але не відчуваю тіла. Прибігли двоє хлопців і почали мене відтягувати. А тут ще й почався ближній бій. Думав, що там і залишуся…
Побратими все-таки змогли винести Ігоря з-під обстрілу. Далі були госпіталі в Лисичанську, Дніпрі, Львові, численні операції на кінцівках.
– Як потім з’ясувалося, у мене вирвало суглоб у руці, дуже пошкодило нерви. На нозі також був перебитий нерв у двох місцях – я не міг ходити. Попереду були складне лікування та невтішні прогнози лікарів. Але навіть лежачи в госпіталі у Винниках, я думав про своє господарство. Ще й кілька фермерів зі мною лікувалися, то нам було про що поговорити. А з лікарні на інвалідному візку поїхав купувати трактор.
Саме фермерська справа, каже Ігор, дала йому шанс на повне відновлення.
– Були спортзали, реабілітаційні центри, басейни. Але я не міг сказати своєму господарству: почекайте. Хоч і не знав, як усе це тягнутиму. Та хлопці переробили мені квадроцикл під ліву руку… Нині роблю все сам. Відновилися рухи, хоча деякі нерви залишилися мертвими. Саме ферма мене вилікувала.
Ранчо для відпочинку і реабілітації
Господарство Ігоря Сабадаша сьогодні – це не лише ферма. Це справжній зелений острівець серед полів: просторі пасовища, конюшня, локації для відпочинку, куди люди приїжджають відновити сили та побути ближче до природи.
Коні на екофермі з’явилися поступово. Ще на початках фермерства Ігор мав кобилу з лошам. А після початку повномасштабного вторгнення прийняв на перетримку своєрідний мінізоопарк: жителька Сум, рятуючись від війни, приїхала на Львівщину разом зі своїми поні.
Згодом родина зрозуміла, що хоче розвивати цей напрямок. Почали будувати конюшню, бачачи перспективу у створенні рекреаційної зони та простору для фізичного і психологічного відновлення людей, зокрема ветеранів війни.
– Дружина почала розвивати зелений туризм. Військові стали приїжджати на іпотерапію, та й просто багато людей – відпочити, провести час. Тож потроху почав створювати умови: облаштував зручності, побудував локації для відпочинку, спільний будинок для гостей із водою, чаєм, кавою. Із дружиною ми поділили зони відповідальності: мені – худоба, їй – коні, – розповідає пан Ігор.
За рік сюди на відпочинок і реабілітацію приїжджають до пів тисячі людей, переважно у вихідні. Тут бувають побратими Ігоря, родини з дітьми, люди з інвалідністю. Проводять фотосесії, святкування, освідчення, катаються верхи або в кареті.
Інструкторка з верхової їзди Анастасія Приходько показує своїх підопічних. Деякі коні вже «на пенсії» й працюють переважно з людьми з інклюзією.
– Щоб реабілітація була повноцінною, треба встановити контакт із конем. Лише після того, як знайдена спільна мова, відбувається справжнє відновлення. Іноді достатньо простого дотику чи годування. Люди включаються в процес, взаємодіють із твариною. А коли сідають на коня – проявляються різні емоції. Після спілкування з кіньми вони розслабляються, починають довіряти, посміхаються. Це і є відновлення, – пояснює пані Анастасія.
Сам Ігор мріє збільшити поголів’я до тисячі голів, повністю задіяти свої пасовища та розвивати екотуризм, щоб на його ранчо приїжджали люди з усієї України.
Фото авторки
Цей матеріал створено в рамках проєкту IDEM e.V. за підтримки Міністерства закордонних справ Німеччини.
