Липова Долина.NEWS Липова Долина 
Жнива в Беєвому закінчилися. Ранні зернові зібрали, комбайни вийшли з поля, урожай звезли до комор. Здавалося б, сільським трудівникам можна трішки видихнути. Але, як виявилося, для господарника сьогодні це ще далеко не кінець історії. Зерно треба продати, а з цим – великі проблеми. Тим часом треба купувати пальне, добрива, ремонтувати техніку, платити людям, податки, утримувати худобу.
Про цьогорічний урожай, ціни, збут, тваринництво, людей і те, яким буде село через десять років, ми поговорили з керівником ТОВ «Беєве» Іваном Івановичем САЛОМ.
Урожай є. А що з ним робити?
Цьогорічна весна для аграріїв була дуже непростою. Озима пшениця дозрівала нерівномірно, через що збирання затягнулося. Далі додалася спека і відсутність дощів.
Попри це, господарство завершило жнива ранніх зернових. Зібрали близько 6600 тонн пшениці, 300 тонн ячменю та 400 тонн вівса.
За словами керівника, урожайність цього року загалом нижча, ніж торік. По пшениці він називає показник 64 центнери з гектара, по ячменю та вівсу урожайність становила 42 центнери з гектара. Водночас на окремих полях результати були значно скромнішими.
І це ще не кінець сезону. Занепокоєння зараз викликають кукурудза та соняшник. Причина проста і, на жаль, уже звична для останніх років, – спека.
– Весна була дуже важка, нерівномірне дозрівання озимої пшениці затягло все і процес збирання. Ну, дай Боже, справилися з цим, – розповідає Іван Іванович.
Але зібрати зерно, виявляється, сьогодні ще не означає заробити.
«Ми продали всього-на-всього 24 тонни». Здалося, що не так почула ці слова Івана Івановича. Ні, справді двадцять чотири. За цими цифрами стоїть дуже багато. Тисячі тонн вирощеного зерна, витрати на пальне й добрива, зарплата працівникам, податки й постійна невизначеність, що буде далі, адже в країні війна.
Саме збут зібраного врожаю керівник називає однією з найбільших проблем нинішнього сезону. Показник, який на перший погляд важко навіть усвідомити: із тисяч тонн зібраного зерна господарство на момент розмови продало кілька десятків тонн. Спостерігається катастрофічний розрив між вартістю вирощеної продукції та витратами на ресурси.
Якщо покупці й знаходяться, то ціна, за словами керівника, часто не залишає виробникові нормального заробітку.
Іван Іванович наводить промовисте порівняння: щоб придбати, наприклад, 30 тонн пального, потрібно продати близько тисячі тонн пшениці. При цьому літр пального вже коштує понад 100 гривень. Добрива, за словами господарника, в середньому близько 50 тисяч гривень за тонну.
– Я не знаю навіть, як підібрати слова, – говорить він, пояснюючи нинішню цінову ситуацію.
Минулого року, згадує, із цінами було більш-менш зрозуміло. Нині ж витрати ростуть, а можливість продати вирощене залишається дуже обмеженою.
Окрема проблема, на яку звертає увагу керівник, – перекупники. За його словами, вони намагаються купувати зерно за заниженою ціною, близько 6 тисяч гривень за тонну, розраховуючи потім перепродати його дорожче.
Тут виникає дивна ситуація. Той, хто зерно виростив, отримує найменше. А той, хто має можливість його купити, перевезти й дочекатися кращої ціни, може заробити більше.
5000 гектарів, 47 мільйонів податків і ніякої допомоги
Господарство обробляє близько 5000 гектарів землі. За цими цифрами стоять не тільки рілля, трактори, комбайни й тонни зерна, а й люди.
І ситуація в цьому господарстві, можна сказати, дещо незвична. Тоді, коли багато де сьогодні відчувається нестача працівників, у ТОВ «Беєве», за словами Івана Івановича, дефіциту кадрів, в тому числі для роботи на сучасній техніці, немає. Навпаки, через приїзд великої кількості переселенців робочих рук стало забагато. Навіть складно забезпечити роботою всіх, хто потребує. Але й тут виходять із положення.
До речі, як ми неодноразово писали, у Беєвому, як ніде, демонструють дивовижну стійкість у підтримці тих, хто втратив дім. Господарство взяло під опіку до 200-т переселенців із прикордоння Сумщини та інших регіонів, надавши їм житло. Кому потрібно, – роботу. Для розселення використовували порожні будинки, в яких коштом товариства зроблено ремонти, закуплено меблі та побутову техніку, встановлено паркани…
Соціальне навантаження для господарства на цьому не закінчується. За минулий рік підприємство сплатило 47 мільйонів(!!!) гривень податків. Із них 17,5 (!!!) мільйона гривень становив ПДФО. Тобто, кошти пішли до бюджету Липоводолинської громади. При цьому керівник говорить про проблему державної підтримки. Зокрема, про механізм відшкодування витрат на будівництво житла для переселенців. За його словами, має бути передбачена така можливість, бо господарство вклало в цю свою соціальну місію понад 30 мільйонів гривень.
Виходить ще одна непроста математика. Підприємство працює, сплачує мільйони гривень податків, бере участь у вирішенні соціальних проблем села, надає людям житло. А село не має належної підтримки з бюджету громади, куди воно добросовісно сплачує податки.
Питання, яке не можна відкласти на десять років
Чи не найбільше мене в цій розмові зачепила навіть не цифра у 5000 гектарів і навіть не 47 мільйонів податків. Мене зачепило питання, яке Іван Іванович ставить на десять років уперед. Хто працюватиме на цій землі? Саме в питанні кадрової політики керівник виявляє стратегічне мислення.
Сьогодні кадрів у господарстві, за його оцінкою, вистачає. Але це не означає, що так буде завжди. Загалом села у Україні старіють – демографічна криза. Хтось виїжджає. Хтось залишає роботу. Молодь далеко не завжди бачить своє майбутнє в селі. І тому керівник вирішив не чекати, поки проблема стане гострою. Іван Іванович застосовує нетиповий для бізнесу підхід – він бере на роботу молодь навіть тоді, коли в цьому немає гострої потреби. Зокрема, він розповів, що нещодавно взяв у бухгалтерію «двох молодих хлопців», зробивши це свідомо, щоб вони вчилися.
Здавалося б, навіщо платити зарплату людям, коли можна було б обійтися без них? Але якщо дивитися не на сьогоднішній місяць, а на наступні десять років, логіка стає зрозумілою. Молодий працівник має бути поруч із досвідченим. Має побачити, як усе працює, навчитися, помилятися, запитувати й поступово брати на себе відповідальність.
Розмова з Іваном Івановичем спонукала до роздумів.
Господарство має чимало землі, тисячу голів худоби, сотні працівників і платить десятки мільйонів гривень податків. Воно переживає війну, нестабільні ціни, проблеми зі збутом, спеку й бездощів’я. І при цьому приймає переселенців, створюючи для них гарні умови для проживання. Уже зараз «із перегрузом штатів» бере на роботу молодих людей. Бо пшеницю можна посіяти восени, навесні вона зійде, а влітку її зберуть, а от людину, яка має прийняти справи, за один сезон не виростиш.
А ще Іван Іванович порівнює минуле й сьогодення, зауважуючи, що раніше керівників обирали за якістю людини, вона поступово йшла кар’єрними сходами, тоді як зараз вирішальним фактором стають фінанси. Тож і відчувається дефіцит керівників із належним ставленням до людей…
Дещо з історії. Фото з презентаційного біографічного збірника, історико-краєзнавчого видання, присвяченого видатним людям, підприємствам, установам та організаціям Сумської області «Хто є хто на Сумщині 2008».
