Липова Долина.NEWS Липова Долина 
Війна зганяє людей з рідних місць. Ворог тисне. Але відбувається щось дуже символічне: подібно до того, як наші війська не тікають, а відсувають оборону крок назад – знову закріплюються, так само відходять з опалених помешкань селяни – не біжать у паніці куди подалі, а закріплюються на своїх нових рубежах – в тридцяти, п’ятдесяти, ста кілометрах, але у своєму регіоні. Як це відбувається – побачимо з історій трьох сімей, що перебралися з опаленого прифронтового села Осоївка на Сумщині в більш безпечне село Байрак за сто кілометрів.
Осоївка – лише в десяти кілометрів від російського кордону. До великої війни в ньому мешкало близько 1300 людей. Але російські КАБи зруйнували школу, магазини, житлові будинки. Навесні 2025 року оголосили обов’язкову евакуацію. Хтось виїжджав сам, когось підтримували волонтери, благодійні організації.
Шістнадцять родин знайшли прихисток у селі Байрак Липоводолинської громади — місці, яке стало для них не просто тимчасовою адресою, а новою точкою опори. Нещодавно журналістки «Нашого краю» побували в Байраці й побачили, як облаштовуються осоївські сім’ї.
«Головне, що тут спокійно»
Віра Карпенко – корінна осоївчанка. Її багатодітна родина десятиліттями жила й працювала на рідній землі: Віра – робітницею з благоустрою, її чоловік Сергій – трактористом. З початку повномасштабного вторгнення їхні діти навчалися онлайн через небезпечну ситуацію.
«Але з часом вже ні вайфаю, ні інтернету стабільного – хіба це навчання? – каже співрозмовниця. – Ще й безпекова ситуація загострювалась. Коли вже обстріли, вибухи стали постійними, отримали пропозицію керівника місцевого ТОВ «Альянс» Івана Демченка багатодітним сім`ям поїхати відпочити в село Байрак хоч на тиждень. Погодились. Привезли нас, три родини, розмістили в школі, оточили турботою мене й шістьох моїх дітей. Нам тут зразу сподобалось. Тихо, дітки розслабилися… Повернулися в Осоївку, ще деякий час жили там. Але, зрештою, дійшла до нашого села війна остаточно, вже не могли витримувати все те. Кажу чоловіку: «Давай щось думати». Зателефонувала директорці Байрацького ліцею Надії Деуленко: «Надіє Олексіївно, знайдіть нам будиночок, хочемо переїхати до вас, діти хоч навчатися будуть, у вас тихо, спокійно…».
Родина Карпенків першою переїхала з Осоївки в Байрак. Це було 14 січня 2025 року. В селі їм допомогли знайти будинок для проживання. Чоловік влаштувався в «Альянс» водієм, Віра – робітницею з благоустрою в старостат.
У багатодітній родині – восьмеро дітей. Старша 22-річна Олена зараз живе в Чехії, 19-річний Кіріл служить у ЗСУ, 19-річний Микола і 18-річний Ілля працюють у місцевій будівельній бригаді, 16-річна Лєра, 14-річна Аня, 6-річна Світланка і 5-річний Єгор пішли в ліцей.
«Обживаємося на новому місці, поступово викупляємо будиночок. Дітям дали ноутбуки для навчання, благодійна організація – будматеріали для ремонту: пластикові вікна, обладнання для облаштування водопостачання і водовідведення. Сільгосппідприємство допомагає технікою для проведення ремонтних робіт. Взимку будемо з благами цивілізації», – усміхається жінка.
За словами Віри Карпенко, за її родиною почали «підтягуватися» й інші. Переїхали в Байрак її та чоловікові батьки. І знову ж таки, переїзд допомогли організувати керівники «Альянсу» Іван і Сергій Демченки.
«Отак, поступово в Байрак переїхали 16 сімей. Всі знайшли тут будинки. Хтось купує відразу, хтось бере на виплату… Більшість планує залишатися тут, адже повертатися немає куди. Наше житло в Осоївці поки що ціле, та хтозна що буде далі. Минулої зими ми думали, що ось-ось затихне. Та гради, дрони, бомби полетіли з новою силою. Постійно сиділи в темряві, без газу, в погребі ховалися, під глухими стінами… Продали корову, збули інше господарство. Та це не страшно – поступово все заведемо. Головне – тут спокійно. В селі нас гарно прийняли. Добре, що тут колишніх односельців багато. Кучкою легше…» – каже Віра.
Байрак як нова точка опори
Довелося вимушено покинути свою рідну домівку в Осоївці й родині Бондарів. Тетяна і Сергій виїхали 12 березня цього року.
«Після того, як метрів за 300 від нашого будинку прилетіли КАБи, прийняли остаточне рішення, – розповідає Тетяна. – А 24 березня була оголошена обов`язкова евакуація з нашого села. Діяли швидко: приїхали, подивилися, й за кілька днів переїхали. Обрали Байрак через можливість працевлаштування. Дякуючи місцевим людям і товариству «Альянс», знайшли гарне житло і отримали роботу. Я влаштувалась вчителькою в ліцей, чоловік – різноробочим в товариство. Син навчається в Сумському аграрному університеті».
Родина планує залишитися в Байраці, бо назад повертатися немає куди. Їхній будинок зазнав руйнувань, а в Осоївці з кожним днем більшає розбитих будівель.
Анатолій і Анна Цвинди з дітьми теж планують осісти в Байраці.
«Жили ми собі нормально, аж поки не прийшла на нашу землю війна, – каже Анна. – Я працювала в фермерському магазині продавчинею, чоловік – у сільськогосподарському підприємстві, моя мама – на току сторожем. Перші роки повномасштабного вторгнення ще якось трималися. Та прильоти ставали все частішими, вибухи – гучнішими. Одного дня бомби впали прямо на наш город, тому прийняли рішення виїжджати. Подивилися хати в Байраці, в товаристві пообіцяли роботу, тож вирішили не втрачати свій шанс. Сьогодні вже й житло тут купили».
Анна влаштувалася адміністраторкою в місцеве кафе, чоловік Анатолій – у будівельну бригаду. Діти – 8-річна Поліна й 5-річний Саша – що зростали під звуки вибухав, пішли в ліцей. Син побачив, що таке дитсадочок, донька вперше сіла за справжню парту. Мама Анни влаштувалася охоронницею, за потреби допомагає з онуками.
«Село дуже гарне, – каже Анна. – Є загальноосвітній ліцей, бібліотека, будинок культури, стадіон, якому позаздрить навіть обласний центр, критий спортзал для проведення масштабних спортивних змагань, затишне кафе, церква. Та головне – тут людям є робота. Хоч як не жаль було полишати своє минуле, та живемо майбутнім, тому ми тут», – каже Анна.
Село, яке прийняло і підтримало
«Крім Байрака, ми допомагали родинам із Краснопільщини переїжджати в Панасівку, Столяреве, Суху Грунь, – каже керівник «Альянсу» Іван Демченко. – Я на власні очі бачив, яка була страшна ситуація на сумському прикордонні: люди виїжджали, тікали з рідних домівок хто в чому, з вузлами за плечима, на автомобілях, мотоблоках, пішки – з Миропілля, Осоївки, Угроїд… Сьогодні в Осоївці залишилося 87 людей, у Миропіллі – 18. Ми не могли бути в стороні: допомагали з транспортом, підшукували й викупляли будинки, допомагали з ремонтами, давали людям роботу. Багато з них раніше працювали в нашому фермерському господарстві на Краснопільщині. Загалом на сьогодні більше десятка байрацьких переселенців вже мають роботу. Більшість налаштовані залишатися тут, бо повертатися нікуди…»
Вагомим фактором для переїзду в Байрак для людей було й те, що в селі є заклад освіти, який працює за змішаною формою навчання. Тож діти, які роками навчалися онлайн, тепер мають змогу робити це очно.
«В наш ліцей з числа переселенців прийшло 15 учнів і 2 вихованців дошкільної групи, – каже заступниця директора з навчально-виховної роботи Людмила Руденко. – Доєдналися до педагогічного колективу й дві працівниці – вчителька молодших класів і асистентка вчителя. Радує, що дітей у ліцеї побільшало: сьогодні в нас навчаються 66 учнів, 14 діток відвідують дошкільний підрозділ. Всі комфортно відчувають себе в колективі, вчителі дбають про них. Є взаєморозуміння між усіма учасниками навчального процесу».
* * *
У Байраці кожна родина з Осоївки починає свій новий етап життя. Тут є робота, навчання для дітей, допомога й підтримка. Та головне – є відчуття безпеки, якого роками бракувало вдома. І саме це допомагає людям не просто жити, а потроху будувати майбутнє.
