Липова Долина.NEWS Липова Долина 
Розмову про будні громади розпочали в кабінеті сільського голови Олега Тихоненка. На одній стіні тут — портрет Кобзаря, на іншій – кілька десятків шевронів. «Всі вони передані нам військовими підрозділами минулого року на знак вдячності, – розказує Олег Тихоненко. – Саме стільком підрозділам ми допомогли фінансово, чи матеріально, купуючи для них необхідне. У нас ще є подяки, грамоти від військових. Це – для нас важливо». Спілкувалися не тільки з Олегом Тихоненком. Про ситуацію в громаді розказали заступник сільського голови Владислав Овчаренко, начальник відділу соцзахисту Михайло Супрун, начальниця служби у справах дітей Діана Герман.
Окрім допомоги військовим, сьогодні в Синівській громаді добре знають і те, що люди, які змушені були покинути свої домівки через війну, теж потребують допомоги і шукають не тільки дах над головою, а й розуміння, роботу, можливість почати все заново. І саме Синівка та села цієї невеликої громади стають для багатьох такою точкою опори.
«Ми давно працюємо над тим, щоб люди могли знайти тут житло, – розповідає голова громади Олег Тихоненко. – Владислав Овчаренко координує інформацію по всіх старостинських округах: де продаються хати, які готові прийняти родини, хто здає житло. Контактами передаються тим, хто шукає житло, і люди зв’язуються з власниками».
«Ми просимо наших жителів бути толерантними. Бо ці люди втратили все в один момент», – підкреслюють у сільській раді.
Запрошували родини з дітьми ще до повномасштабного вторгнення
«Питанням залучення нових сімей у села нашої громади ми почали займатися ще у 2021 році. – Починаючи з Капустинців, Саїв, де прагнули зберегти школи. Через фейсбук, старостинські округи запрошували родини з дітьми переїжджати до нас. Тоді йшлося про перспективу розвитку, а не про війну».
Однак із початком повномасштабного вторгнення завчасна підготовка виявилася вкрай важливою. Окрім Капустинського, ми почали використовувати Саївський, Колядинецький, Підставський старостинські округи. Першими до Синівської громади приїхали переселенці з Донбасу, Харківщини, Херсонщини, Запоріжжя. «Це були переважно люди, які їхали з найгарячіших точок бойових дій. Ми розселяли їх у приватні будинки, адже комунального житла в селах немає», – зазначає Олег Тихоненко.
Зараз на балансі сільської ради перебувають тільки два будинки: один вже надали родині ВПО, другий перебуває в резерві, але він потребує ремонту. Його громада планує провести разом із гуманітарними місіями.
У громаді говорять про можливу передачу приміщення новоствореному відділенню реабілітаційного центру для дітей для його подальшого використання. Як зазначає голова громади, із закладом уже налагоджено тісну співпрацю: центру передано земельну ділянку в постійне користування. У перспективі можливо буде облаштовано укриття або розширено приміщення шляхом добудови.
Нині вихованці відділення добре інтегрувалися в селі: відвідують навчальні заклади, заходи, що відбуваються на території.
Освіта: щоб зберегти школи в селах, їх роблять філіями
У громаді свідомо ставляться до проблеми збереження шкіл. «Сьогодні в селах яка проблема? Всі ми вже знаємо, що законодавець прийняв рішення: 45 діток у школі з 2025-го року. І ми звертаємося до всіх місій, які зараз роблять розподілення людей, з тим, щоб до нас приїздили першочергово сім’ї з дітками. Але, звичайно, приймаємо сьогодні всіх. Хто хоче працювати, пропонуємо роботу.
До речі, під час однієї з останніх сесій сільської ради вирішено оптимізувати Капустинську й Саївську гімназії. Ці заклади плануємо зробити філіями Синівського ліцею. Закрити школу легко, а ось відновити – дуже складно. Тому ми хочемо зберегти наші освітні заклади, робочі місця й надати дітям шанс на освіту в своєму селі. Оскільки законодавець це все дозволяє, ми можемо сміливо це робити. При цьому ми збережемо приміщення, робочі місця, ми збережемо дітей. А завтра все ще може змінитися. Закрити легше всього, а от відкрити заново дуже важко буде», – каже Олег Тихоненко.
Керівництво громади звернулося до Департаменту освіту, Сумської ОДА й отримано ліцензію на відкриття на базі Капустинського ліцею дошкільного підрозділу.
Синівська громада унікальна на теренах колишнього Липоводолинського району й тим, що надала статус «дитина війни» всім дітям, які звернулися до сільської ради. Отримують його й переселенці. До речі, вони теж харчуються в місцевих закладах освіти безкоштовно.
Було прийняте рішення сесії й цей статус отримали в громаді й семенівські діти, які навчаються у Саївській гімназії, та діти з Мирного, які навчаються в Колядинецькому ліцеї. Їх також звільнили від сплати за харчування. Так само безкоштовно харчуються діти в дитсадках, зокрема вихованці дитячого будинку. Загалом усі діти в громаді, незалежно у дитсадку чи в ліцеї, харчуються безкоштовно.
Допомога: від житла від роботи
«Ми збираємо інформацію: де стоять порожні будинки, хто готовий їх продати чи здати, — розповідають у сільській раді. — Земляки передають інформацію один одному, і так швидше знаходиться житло».
Серед новоприбулих — різні люди. «Є родини, що тікали буквально під обстрілами, є й такі, хто шукає житло кращої якості, — зауважує Олег Тихоненко. — Стараємося допомогти всім».
Тимчасово переселенці живуть і в гуртожитку професійного ліцею, поки не знайдуть постійного житла. На час перебування журналістки «Нашого краю» в селі там мешкало до десяти осіб із прикордоння Сумщини. Частина переселенців уже змогла придбати будинки в Синівці, Капустинцях, Саївському окрузі.
«Ми співпрацюємо з центром зайнятості. ВПО, які реєструються в центрі зайнятості в пошуку роботи, ми, по можливості, беремо на суспільно-корисні або на громадські роботи. Сьогодні вже є сім осіб, які працюють згідно з договорами. У нас ще є можливості такого працевлаштування для дванадцяти осіб, — продовжує Олег Тихоненко. — Якщо ці люди будуть із числа ВПО, ми їх теж візьмемо. Уже працевлаштовано переселенців у бухгалтерії відділу освіти, гуртожитку професійного ліцею, дитячому будинку».
До речі, минулого року у відділенні реабілітацітаційного центру для дітей, що переїхало до Синівки із Сум, було створено 17 робочих місць.
У планах — відкриття в одному із сіл громади геріатричного пансіонату на 50 робочих місць. Це буде сумський комунальний заклад. Приміщення під нього вже передано, і згодом там розпочнуть ремонтні роботи.
Інфраструктура: до 50 мільйонів на дороги
У громаді зроблено певні кроки в розвитку інфраструктури.
Згідно з рішенням сесії у Синівці на дороги з місцевого бюджету виділили 4,5 млн гривень та область дала ще 5,5 млн гривень. Ці 10 мільйонів підуть на ремонт дороги між Подільками й Капустинцями. Також за сприяння Кабміну, облдержадміністрації Синівська громада отримала ще 40 млн гривень. Це кошти на дороги до Саїв, Капустинців. Також, зі слів сільського голови, планують робити ремонтні роботи на відрізку дороги, який на сьогодні недороблений – по Колядинцю – 1,8 км.
Після завершення ремонту в планах відновлення автобусного маршруту між селами громади.
«Ми хочемо повернути круговий рейс, як це було в 80-90-х роках: вранці люди їхатимуть на роботу, ввечері повертатимуться додому», – розповідає Олег Тихоненко. – Є домовленості сільської ради й комунальної установи, яка займається перевезенням, як тільки буде дорожня логістика, пустити автобус для того, щоб саївських людей, капустинських, колядинецьких залучити до роботи. Ми зараз налаштовані зробити цей рейс, – розказує Олег Тихоненко. – Як буде далі, час покаже».
Релокація бізнесу: пропонують можливості для роботи
Нині громада пропонує земельні ділянки та господарські двори, приміщення для релокації бізнесу із прикордонних територій. Інформація про наявні в громаді можливості надається департаментам області.
«Ми надаємо інформацію через наше управління соцзахисту, Роменську РДА, Департамент розвитку громад і територій тощо. Ми скрізь заявляємо про нашу готовність прийняти бізнес на нашій території, адже є декілька земельних ділянок, які ми пропонуємо, декілька господарських дворів. Це і для нас плюс, адже це теж робочі місця, це сплата податків у нас на території, це наповнення нашого бюджету. Тобто, ми повністю відкриті для співпраці. Чим більше ми зможемо напрацювати і створити тут різних закладів чи соціальної сфери, чи бізнесу, тим краще це впливатиме на розвиток громади, – підсумовує Владислав Овчаренко. – А це важливо і для людей, і для розвитку громади».
Аудит переселенців: дані реальні
На момент перебування журналістки в Синівській громаді тут було зареєстровано близько трьохсот внутрішньо переміщених осіб, серед яких — 78 дітей.
«Раніше у нас було зареєстровано до п’ятисот внутрішньо переміщених осіб. Але вони тут фактично не проживали. Тож сільською радою було проведено аудит, і нині реєструються лише ті, хто реально мешкає на нашій території. Це дозволяє точніше планувати потреби», — пояснюють у сільській раді.
Тільки за три тижні березня, через активізацію бойових дій на прикордонні Сумщини, громада прийняла понад сорок п’ять нових переселенців. Переважно це люди старшого віку. За цей час було заселено понад двадцять будинків.
Допомога на місцях: участь усієї громади та благодійних фондів
«Ми завчасно підготувалися і тепер можемо підтримати людей у перші дні їхнього перебування в наших населених пунктах», — говорить сільський голова.
Завдяки співпраці з міжнародними гуманітарними організаціями громада має в запасі матраци, постільну білизну, ковдри та продукти харчування для тих, хто тільки прибув. Також триває співпраця з благодійними фондами, зокрема з «Рокадою». Це допомагає забезпечувати переселенців будівельними матеріалами для ремонту житла та енергозбереження. Часто будинки, що стояли пусткою десятиліттями, потребують заміни вікон, дверей, ремонту покрівлі, сантехнічних робіт тощо.
Представники фонду обстежили житло переселенців, поспілкувалися з людьми й визначили потребу в матеріалах. Як пояснюють у сільській раді, якщо переселенці отримують матеріали й виконують ремонти власними силами, процес відбувається значно швидше. Очікування ж на приїзд ремонтної бригади може розтягнутися через черги.
На облаштування та ремонт житла для переселенців виділялися кошти і з місцевого бюджету. Створено спеціальну комісію, яка оглядає будинки, вивчає потреби та визначає розмір фінансової допомоги. Суми варіюються залежно від потреб кожної родини і можуть сягати кількох десятків тисяч гривень. Бували випадки, коли родини отримували з бюджету навіть більше коштів, ніж просили.
Працівники благоустрою громади допомагають переселенцям облаштовувати подвір’я: косять траву, прибирають, білять, щоб люди могли безпечно й комфортно заселитися. «Косили, прибирали, білили — хоча б для того, щоб можна було зайти у двір», — розповідає Михайло Супрун.
За словами керівника відділу соціального захисту, організовано допомогу літнім людям та маломобільним переселенцям, які самостійно не могли б облаштувати своє житло. «Недавно заїхала родина із Краснопілля. Вони звернулися за допомогою: потрібно було перевезти худобу й облаштувати занедбане господарство. Наші працівники прийшли, випиляли чагарники, прибрали територію — і вже наступного дня люди змогли заселитися», — пригадують у громаді.
«Завдяки запасам гуманітарної допомоги, які ми сформували завчасно, можемо оперативно забезпечувати переселенців постільними наборами, матрацами, ковдрами, посудом, продуктами харчування», — додають у сільській раді.
У громаді також готові підготувати місця для компактного проживання, якщо виникне така потреба. Їх можуть забезпечити побутовою технікою — пральними машинами, холодильниками, посудомийними машинами тощо. «Тобто якщо зараз постане питання щодо облаштування місць компактного проживання, ми готові — у нас є відповідні об’єкти», — підсумовують у керівництві громади.
Родини, які знайшли новий дім і роботу
Родина Пархоменків переїхала до Синівки з Донеччини вже вдруге. Спочатку мешкали у родичів, а тепер придбали власний будинок у селі. Чоловік нині служить у Збройних силах України, а дружина, Ангеліна, працює в бухгалтерії відділу освіти. У сім’ї двоє дітей: дванадцятирічний Сергій, який ходить до школи, і чотирирічна донька Дана відвідує місцевий дитсадок.
«Спочатку було дуже емоційно важко, – розповідає пані Ангеліна. – Син замкнувся в собі, але з часом усе налагодилося: він знайшов друзів, адаптувався до школи. Я знайшла роботу». Разом із родиною переїхали й домашні улюбленці – собака та кішка.
Пархоменки поки вирішили осісти в Синівці. Хоч будинок потребує ремонту – є тріщини в стінах, старі вікна, – родина не втрачає оптимізму. «Ми звернулися за допомогою і нам пообіцяли підтримати будівельними матеріалами, новими вікнами», – ділиться Ангеліна.
Житло опалюється газом, а воду беруть із колодязя у дворі. «Дуже радіємо, що маємо газ. А воду поки що носимо з колодязя. Жити можна, головне – тут відносно спокійно», – каже переселенка.
Пані Вікторія Корх родом із селища Угроїди, що на Краснопільщині. Восени 2024 року вона змушена була залишити дім через загрозу для своїх дітей – 14-річної доньки і 20-річного сина.
«Ще перший рік повномасштабного вторгнення ми трималися, – розповідає жінка. – Наш дім був із сучасним ремонтом і всіма зручностями. Зробила своїми силами ремонт, купила сучасні меблі для кухні буквально рік тому. Все довелося залишити…»
Нині пані Вікторія працює техпрацівницею в гуртожитку Синівського професійного аграрного ліцею, донька навчається у школі, а син працює в Києві. Родина адаптується до нового життя, бо житло в рідному селищі зазнало руйнувань: даху немає, стеля впала. Та на цей момент, можливо, там все може бути значно гірше, адже селище під постійним бомбардуванням КАБами…
«Коли виїжджали, забрали тільки собаку, – згадує пані Вікторія. – Котів прихистили сусіди. Пізніше змогли забрати деякі речі: холодильник, пральну машину, котів…»
Найбільше переселенка хвилювалася за доньку, яка важко приймає нове оточення. Але нині дівчина добре почувається в школі, їй подобаються вчителі.
«У нашому будинку підвалу не було, – пригадує пані Вікторія. – Часто доводилося бігти через прострілюваний парк до укриття, серед диму і вибухів… Бачила, як горіли сараї, гинули свині… Біжимо… Все в чорному диму, нічого не видно… Забігаємо в підвал, а там навіть лампочки розриваються від усього. Сараї горять, свині живцем теж… скільки крику їхнього…
Моя подруга довго не могла виїхати з Угроїд, бо має 5 корів, 2 бики і живе майже скраю селища, до кордону ближче… Не дуже давно вона виїхала й зараз у відносній безпеці», – згадує пані Вікторія. – Це важкі спогади, які ніколи не забудуться».
Жінки вдячні громаді за підтримку і сподіваються, що тепер їхнє життя буде спокійнішим.
