Місця вшанування зниклих безвісти захисників з`явились у Недригайлові й Ромнах. У Липовій Долині рідні з нетерпінням чекають появи Дошки Надії

З вересня 2025 року редакція «Нашого краю» має особливий напрямок роботи – взаємодія з родинами зниклих безвісти військовослужбовців. Саме ця категорія людей довгий час залишалася поза увагою місцевої влади. Отримуючи численні звернення про допомогу у вирішенні тих чи інших проблем, як працівниці медіа, не могли залишатися осторонь. Тому почали допомагати, гуртувати ці родини. Наша редакція провела перші зустрічі рідних і представників влади, де однією з першочергових проблем рідні називали відсутність у громадах місць для вшанування зниклих безвісти військовослужбовців.

Тоді був визначений попередній формат такої локації в Липовій Долині. Більшість присутніх родин висловилися за облаштування Дошки Надії в на місці колишньої Дошки пошани.

Пройшло чотири місяці. З тих пір відповідні локації вже з’явилися в Недригайлові й Ромнах. У Липовій Долині рідні зниклих безвісти поки що в очікуванні. Розповідаємо про місця віри в сусідніх населених пунктах.

Дерево надії недригайлівців: про тих, хто не повернувся і кого чекають

16 листопада у центрі Недригайлова, біля каплички зібралися родини безвісти зниклих і полонених військових, їхні близькі та небайдужі мешканці громади – щоб разом сказати: про цих захисників не можна мовчати.

Мирна акція стала способом привернути увагу суспільства й влади до болю, з яким щодня живуть родини військовослужбовців, чия доля досі залишається невідомою або хто перебуває в російському полоні. Люди приходили не з гаслами — з надією, вірою й потребою бути почутими.

Захід об’єднав десятки родин. За словами голови громадської організації «Рідні безвісти зниклих та полонених військових Недригайлівщини» Лариси Коробки, дружини безвісти зниклого захисника, спільне горе згуртувало 36 родин із Недригайлівської, Вільшанської та Коровинської громад.

— Кожна така акція — це голос наших хлопців, які чекають на нас. Ми не здаємося і будемо нагадувати про них доти, доки останній захисник не повернеться додому, — наголосила Лариса Коробко.

Учасники зібрання разом помолилися за якнайшвидше повернення наших героїв живими й неушкодженими. Потому відбулася символічна й дуже зворушлива подія — відкриття «Дерева надії».

Ним став кущ калини — потужний український символ Батьківщини, любові, материнства і життя, а також крові, пролитої за рідну землю. Між червоними кетягами ягід тепер тріпочуть блакитно-чорні стрічки з іменами безвісти зниклих. Вони — як голоси тих, кого шукають, і як нитка надії для їхніх родин. Кожна стрічка зберігає пам’ять, випромінює любов і водночас нагадує суспільству: ці захисники зникли, захищаючи Україну.

Дерево надії стало місцем, де біль перетворюється на символ, символ — на голос, а голос родин звучить на весь світ: зниклі безвісти чекають на повернення додому.

До акції приєдналися представники подібних об’єднань із Ромнів та Шостки. Бо спільна біда єднає родини по всій Україні, а взаємна підтримка додає віри й сил триматися далі.

На завершення рідні випустили в небо кульки: чорні — як символ рідної землі, блакитні — безкрайого українського неба, білі — чистої надії.

Роменська Алея Надії: простір пам’яті, віри та очікування

Напередодні Нового року в Ромнах відкрили Алею Надії — особливий простір пам’яті та сподівань, присвячений зниклим безвісти та полоненим Захисникам України, мешканцям Роменської громади. Це місце стало тихим, але промовистим нагадуванням про тих, чия доля досі залишається невідомою, і про родини, які щодня живуть очікуванням.

Алею створено спільними зусиллями громадських організацій, родин військовополонених і зниклих безвісти та Роменської міської ради. На банерах розміщені світлини захисників — обличчя тих, за кого щодня моляться, кого чекають удома і про кого не забувають ані на мить. Кожне фото тут — це окрема історія життя, родинної любові, болю й незламної надії.

Як повідомляють у мерії Ромен, Алея Надії покликана стати символом підтримки для родин, які змушені жити в стані невідомості та тривожного очікування. Основна мета її створення — нагадати суспільству про кожного бійця, на повернення якого чекають рідні, а також підкреслити важливість віри, солідарності й пам’яті. Адже надія — це те, що тримає, не дає зламатися і веде до дня, коли всі Захисники повернуться додому.

Матеріал підготовлено за підтримки Української Асоціації Медіа Бізнесу завдяки фінансуванню від Українського Медіа Фонду