Коли війна не закінчується після демобілізації

У перші дні Нового року в Липовій Долині відбулася зустріч військовослужбовців, ветеранів війни, громадськості та представників установ, які безпосередньо працюють із військовими після їх повернення з фронту. Захід ініціював місцевий осередок громадського об’єднання «Українське козацтво».

Головна мета зустрічі – почути захисників, які через поранення змушені повертатися до цивільного життя, дати можливість озвучити проблеми та спробувати знайти шляхи їх вирішення.

– Сьогодні наша організація презентує новий напрям роботи – співпрацю з ветеранами війни, – зазначив керівник місцевого осередку ГС «Українське козацтво» Віктор Самілик. – Тим, хто повертається з бойових умов у цивільне життя, вкрай потрібна моральна підтримка. Водночас суспільству необхідно активізувати патріотичне виховання дітей і молоді, і тут досвід військовослужбовців і демобілізованих захисників є безцінним. Їхня відданість державі – найкращий приклад для підростаючого покоління.

Віктор Самілик висловив сподівання, що такі зустрічі стануть регулярними й охоплять інші локації громади. У селищі є спортивна інфраструктура та заклади культури, де ветерани могли б проводити вільний час і поступово, безболісно повертатися до мирного життя.

У зустрічі взяли участь троє військовослужбовців – Олександр Шматко, Євген Самілик та Іван Жидик. Кожен розповів про свій бойовий шлях, мотиви вступу до лав Збройних сил України, умови служби та обставини отриманих поранень.

Говорили й про болюче. Зокрема – про нерозуміння з боку частини цивільного населення проблем військових, а також про незворотні зміни, які принесла повномасштабна війна. Захисники наголошували: сьогодні важливо жити за вимогами воєнного часу й допомагати фронту кожному, навіть перебуваючи в тилу.

– Ми не відчуваємо дієвої підтримки влади – ні на державному, ні на місцевому рівнях, – наголосив Олександр Шматко, ветеран, який воював на найнебезпечніших ділянках Донецького та Харківського напрямків. – Після повернення додому – жодного дзвінка від чиновників. Насправді, найвідчутнішою була допомога від липоводолинських волонтерів. Ми постійно були з ними на зв’язку, озвучували потреби й отримували реальну підтримку. Допомагали й окремі місцеві агропідприємці. А от влада, здається, займається лише своїми проєктами: земля, бруківка. У той час як нашим хлопцям немає землі – навіть сотки.

Ветеран порушив й інші гострі питання, зокрема відсутність системної комунікації з демобілізованими. За його словами, влада не збирає ветеранів разом, не інформує про наявні державні й місцеві програми фізичної та психологічної реабілітації.

– Скільки нас сьогодні в громаді – десять, п’ятнадцять чоловік? Чому, щоб дізнатися елементарну інформацію, треба оббивати пороги установ? Зберіть хлопців, поясніть, де можна оздоровитися, на яку допомогу розраховувати. Невже це так складно, тим більше що за останні роки в громаді з’явилися нові посади саме по роботі з ветеранами,.. – говорив Олександр Шматко.

Секретарка Липоводолинської селищної ради Олена Шталтовна у відповідь зазначила, що громада робить усе можливе для адаптації ветеранів після повернення з фронту. Про це ж говорили й фахівчині, які працюють із цією категорією населення. Відповідні спеціалісти є у відділі соціального захисту, лікарні, Центрі надання соціальних послуг, ЦНАПі.

Теоретично, звернутися по допомогу є куди – і за оформленням документів, і за психологічною підтримкою. Та на практиці проблема залишається: щоб отримати реальну допомогу, ветеранам усе одно доводиться самостійно шукати інформацію і стукати в чиновницькі кабінети.

– Нам потрібно працювати разом: громадським організаціям – зі свого боку, владі – зі свого, – підсумував зустріч Віктор Самілик. – Результат має бути не на папері й не для звіту, а у вигляді реальної допомоги людям.