“Діти не бачать війну, і це головне”: родина з Волновахи продовжує облаштовуватися на новому місці

У червні 2022 року «Наш край» розповідав про родину з Волновахи, яка знайшла прихисток у селі Підставки. https://nashkray.in.ua/dity-ne-povynni-bachyty-vijnu-pereko/

В’ячеслав Яковенко, Світлана Гергі та дві їхні доньки Настя і Аліса були чи не першими переселенцями повномасштабної війни в Синівській громаді. Тоді родина знайшла прихисток у будинку родичів, і ми побували в них у гостях. Розповідали, як молода сім`я облаштовувалася на новому місці, як звикала до сільського життя. Що змінилося за три роки – про це нещодавно поцікавилися в пані Світлани.

З Волновахи до Підставок 

Нагадаємо історію переїзду родини на Липоводолинщину. Вже в перші дні повномасштабного вторгнення Світлана зрозуміла, що у Волновасі залишатися небезпечно: постійна стрілянина, пусті полиці магазинів і аптек, непрацюючі банкомати. Страх за трьох дітей змусив діяти рішуче. Одного дня чоловік із дружиною посадили в автомобіль дітей, котиків, собачок і поїхали. З речей не взяли буквально нічого – лише документи і швейну машинку.

Рідні допомогли облаштуватися в Підставках, надали все необхідне на перший час. Місцевий старостат також допоміг родині – оформив статус ВПО, надав постільні, побутові приналежності, посуд, продукти. Гуманітарні організації допомогли санітарно-гігієнічними, миючими засобами, одягом, сусіди знесли продукти, речі.

Протягом трьох років родина Яковенко-Гергі потихеньку налагоджувала свій побут: ремонтували будинок, садили город, завели кізок, перепелів, курочок. Світлана, громадська активістка в рідній Волновасі, не могла залишатися осторонь волонтерських ініціатив і на новому місці проживання. Вона зайнялася пошивом теплих речей для військовослужбовців ЗСУ. Люди надсилали жінці непотрібний одяг, тканину, які вона перешивала на подушки, шкарпетки, шапки, натільну й постільну білизну й відправляла на фронт через волонтерів. Ділилася теплими речами також із переселенцями, місцевими пенсіонерами, малозаможними родинами.

– Нарешті дошила теплі, приємні до тіла шкарпетки для ЗСУ, – вийшло 85 пар, – звітувала Світлана на своїй сторінці в соцмережі взимку 2023 року. – Дякую волонтерам і дружинам загиблих воїнів, які прислали матеріал.

У співпраці з ГО «Сумський Бабський Батальйон –ТИЛ» Світлана також плела маскувальні сітки.

– Низький уклін волонтерам і небайдужим людям, які плетуть сітки або надсилають тканину для їх виготовлення. Я навіть не уявляла, яка це довга і кропітка праця. Об`єднуйтесь із волонтерами, плетіть сітки цілим двором або вулицею, передавайте хлопцям маскувальні вироби, смаколики. Тільки так ми всі разом наближаємо Перемогу, – зазначала жінка.

Нові горизонти

Спочатку Настя пішла в перший клас ліцею в селі Сватки. Та родина, розуміючи, що всесторонньо розвивати здібності дівчаток в маленькому населеному пункті важко, купила невеличкий будиночок у сусідньому Гадячі. Тож новий навчальний рік Аліса й Настя розпочали вже в міських дитсадочку й школі.

                       Аліса 

                      Настя

– Тут теж починаємо все з нуля, – каже Світлана. – Роботи з облаштування нового житла дуже багато. Поки що живемо “на два будинки”: в будні дні – в місті, у вихідні – в селі. Та що робити, справимось…

Голова родини В`ячеслав, енергетик за професією, після переїзду на Сумщину знайшов роботу в місцевій філії енергетичного підприємства, де працює й дотепер. Світлана займається вихованням менших доньок. Старша живе з бабусею в Польщі, навчається у військовій академії.

Під час нашого знайомства в 2022-му Світлана спілкувалась виключно російською. Нині – більше українською.

– Якось само собою перейшла, ніяких труднощів це у мене не викликало, хоча в планах такого не було.

Цікавлюсь, як склалась доля рідних, які залишилися в окупованій Волновасі. Світлана коротко переповідає трагедію, що сталась із їхньою малолітньою родичкою. Дівчинка загинула від рук нелюда-рашиста…

Співрозмовниця охоче ділиться спортивними здобутками Насті. Донька, навчаючись у Сватківському ліцеї, активно зайнялася кіокушинкай карате. Під керівництвом досвідченого тренера Анатолія Рукавкова вона тренується шість днів на тиждень і вже показує гарні результати.

– Наш сенсей родом із Маріуполя, – каже пані Світлана. – Він – засновник однієї з найпотужніших шкіл «Кіокушинкай карате» в країні, виховав багатьох чемпіонів і чемпіонок. У 2014 році через проукраїнську позицію він був змушений поїхати з рідного міста, тепер тренує дітей у Гадячі й у Сватках.  Фізично і морально це дуже важкий вид бойового мистецтва. Одиниці витримують дисципліну, правила, фізичне навантаження. Та доньці подобається.

20 вересня Анастасія з командою їздила в Полтаву на обласний чемпіонат з кіокушинкай карате. Юні спортсмени з Великобудищанської та Краснолуцької громад довели, що їм немає рівних — додому повернулися з значними здобутками: шість золотих медалей, три срібні та п’ять бронзових. Настя зайняла заслужене 3 місце.

– Меншу Алісу я хотіла на танці віддати, але з Нового року, мабуть, віддам на карате. Сенсей Анатолій Рукавков справді з дітей робить не тільки чемпіонів України, але й Людей. Він вкладає в них усе — знання, терпіння, досвід, навіть частинку себе. Кожна дитина стає сильнішою і впевненішою, а значить, матиме більший шанс успішно влаштувати своє майбутнє, – зауважує Світлана.

*  *  *

За три роки родина з Волновахи відновила життя на новому місці: вона стала частиною громади,  розвиває дітей, допомагає іншим і продовжує вірити в перемогу.

Фото – авторки та з особистої сторінки Світлани Гергі в Фейсбук

Цей матеріал створено в межах проєкту НСЖУ «Зміцнення стійкості прифронтових медіа як інструменту боротьби з дезінформацією», який фінансується Посольством Литовської Республіки в Україні в рамках Програми Співробітництва з Метою Розвитку та Сприяння Демократії.