Липова Долина.NEWS Липова Долина 
З перших днів повномасштабного вторгнення ТОВ “Беєве” допомагає Збройним Силам України, землякам, які захищають країну на різних гарячих напрямках фронту, коштами, технікою, продуктами харчування. На початку січня цього року керівник товариства Іван Сало поділився із редакцією газети новою ініціативою – облаштувати благоустроєне житло для внутрішньо переміщених осіб. Тоді, на прохання очільника сільгосппідприємства, «Наш край» розмістив у соцмережах оголошення, що старостат готовий прийняти родини ВПО з дітьми. Допис розійшовся Україною, на пропозицію відгукнулось дуже багато людей.
Пройшло кілька місяців. Як показав час, цей соціальний проєкт товариства з ремонту будинків для переселенців набув надзвичайної актуальності, особливо в останні тижні, коли безпекова ситуація на сумському прикордонні дуже загострилась. Журналістки редакції вирушили в Беєве, щоб поспілкуватися з внутрішньо переміщеними особами, яких прийняв старостат, та дізнатися, які умови пропонує ТОВ «Беєве» для їх розміщення.
Нині в Беївському старостинському окрузі офіційно зареєстровано 56 внутрішньо переміщених осіб, із них 30 дітей. Частина вже комфортно розташувалася в будинках, наданих товариством «Беєве», дехто ще чекає завершення ремонтних робіт та тимчасово мешкає у обійстях беївчан. Побувавши в селі, можемо з впевненістю сказати, що такого рівня допомоги, яку надає товариство «Беєве» переселенцям, немає ніде в нашій області. Тут людям пропонують не лише тимчасовий прихисток, а й комплексну допомогу: сучасні й комфортні умови проживання, роботу в місцевому сільгосппідприємстві, школу й дитсадок для дітей, розвинену інфраструктуру. Сьогодні розповідаємо про цей унікальний проєкт та історії людей, які знайшли свій новий дім у Беївському старостаті.
Історія родини Хряпіних
Прямуємо однією з благоустроєних вулиць Беєвого до двору з новим парканом із металопрофілю. Тут поселилась родина Хряпіних із трьома дітьми та мамою дружини. Переселенці – з Хотінської громади, що на самісінькому кордоні з росією. На порозі будинку зустрічає господиня пані Світлана.
– Проходьте, влаштую вам екскурсію, – каже вона.
Заходимо в просторий будинок. Всі вікна, двері замінені на нові. Оглядаємо кухню з сучасним холодильником і плитою, ванну кімнату зі всіма зручностями (бойлер, ванна, унітаз, пральна машина). У житлових кімнатах – сучасні меблі. На підлозі – новенький ламінат, стіни, вирівняні гіпсокартоном, вже доведені до ідеалу й можна виконувати фінішне оздоблення.
– Майже два роки ми мешкали в Сумах, куди переїхали з нашого села Костянтинівка, – каже жінка. – Та в обласному центрі знаходитись не дуже безпечно. Побачили оголошення, що в Беєвому приймають родини з дітьми. У нас їх троє – Ростик, Римма і Варя. Зателефонували, нас погодились прийняти. Спочатку чоловік приїхав подивився, все сподобалось. Потім транспортом товариства перевезли нас разом із дітьми та моєю мамою Оленою Андріївною.
Світлана відзначає, що була вражена умовами, які їм запропонували для проживання: будинок із ремонтом, новенькі меблі, побутова техніка. Тож родина довго не думала. Оскільки й самі виросли в селі, вирішили, що дітям у спокійному місці буде набагато краще.
– Правду раніше казали, що війна – це найстрашніше, – відзначає пані Світлана. – Ми все кинули, закрили будинок, «вирізали» господарство й поїхали. Дякувати Богу, що тут нас прихистили надзвичайно добрі люди.
– Вже на другий день по приїзду я пішов працювати трактористом у сільгосппідприємство, -каже Олег Хряпін. – Ми дуже задоволені, як все для нас склалось. Вдячні за теплий прийом, прекрасний будинок, роботу. В нашому рідному селі вже майже все зруйновано, постраждав і наш будинок. Постійно літають дрони, б`ють КАБами. Хтозна, коли ще доведеться побувати на малій батьківщині. Будемо обживатися тут.
Люди починають все з нуля
Олександр Ткаченко з села Чернеччина Краснопільської громади в Беєвому – близько трьох тижнів. З вересня минулого року його родина (дружина і четверо дітей) мешкали в Сакунисі, що на Недригайлівщині. Переїхали в Беєве теж «за об’явою в інтернеті». Чоловік відразу ж отримав роботу зварника, нині мешкають у тимчасовому житлі, чекають, поки в будинку, виділеному для їхньої сім’ї, завершиться ремонт.
Олександр розповідає, що дружина потрапила під обстріл в Краснопіллі й отримала осколкове поранення, чудом залишилась жива. В їхній хаті повилітали вікна, а село потроху «добивають» дронами і авіабомбами, тож родина припускає, що в Беєвому вони – надовго.
Відвідали ми й родину з Куп`янського району, яка поселилась у селі Куплеваха. Пані Олена з чоловіком, донькою й онуком переїхали теж по оголошенню. Родині надали просторий будинок із гарним ремонтом, навколо двора вже встановлено сучасний паркан. Чоловік влаштувався шофером у товариство, доньці пообіцяли роботу кухаря в місцевому ліцеї.
– Ми близько року мешкали в Харкові, – розповідає пані Олена. – Наш населений пункт, як і увесь лівий берег, стертий з лиця землі. Пережили сім місяців окупації, звільнення, після чого росіяни почали тактику «випалення». В Харкові зараз теж «треш». Беєве стало в прямому сенсі слова порятунком, оазисом спокою. Тут тихо, співають пташки… Ми тиждень як переїхали. Сподіваємось, що сюди війна не дістане і більше не доведеться нікуди їхати. Господарство надало прекрасні умови, все, що треба – кухонні меблі, бойлер, шафу, комод, ліжко, нову побутову техніку. Встановили дров`яний котел. Зараз чекаємо підключення газу.
Будинки ремонтують, роботу надають
Побували ми й в одному з будинків, в якому силами товариства здійснюється капітальний ремонт. Працівники саме облаштовували каналізацію в дворі, вирівнювали стіни у кімнатах. Чоловіки розповідають, що облаштування кожного обійстя починають із розчищення території. Потім роблять опалення, систему електро- та водопостачання, водовідведення. Далі капітально ремонтують будинок, із заміною всіх вікон, дверей та підлоги.
– Пізніше справа й до плитки в дворі дійде, – усміхаються вони.
А на фермі ми познайомилися з трьома переселенцями, які разом із своїми великими родинами переїхали в Беєве з Новопавлівки Синельниківського району Дніпропетровської області, що знаходиться за 7 км від Донецької. Денис Шуригін, Сергій Асмолов і Олександр Дей працюють на фермі підсобними працівниками.
Цікава історія появи цих родин у Беєвому. Спочатку приїхав Денис. Він «підтіг» свого кума Сергія, Сергій – зятя Олександра. Ці три родини багатодітні. У Дениса – 6 дітей, у Сергія – 5, в Олександра – троє.
Чоловіки розповідають, що їхня Новопавлівська громада постраждала від обстрілів росіян. Сусіднє з Новопавлівкою село вже штурмує ворожа піхота. У Беєвому їх зустріли дуже тепло, надали будинки для проживання.
– Товариство надало транспорт для переїзду, – каже Сергій Асмолов. – Діти адаптувалися швидко, бо вдома під постійними обстрілами дуже страждали.
Колишній новопавлівець, нині мешканець Беєвого Олександр Дей розповідає, що спочатку з родиною шукали прихисток у Золотоноші на Черкащині, але там були неприйнятні умови для проживання. «Перебули» в родичів, поки ТОВ «Беєве» не забрало до себе. Зараз сім`я чекає, завершиться ремонт у будинку, виділеному для них.
– Всі в селі допомагають, – кажуть чоловіки. – І сусіди прекрасні, і в старостаті надають всю необхідну підтримку. Село маленьке, але робота є, дітям добре. Зараз у людей, які втратили домівки, немає вибору. І якщо на їхньому шляху зустрічаються такі прекрасні люди, як керівник місцевого сільгосппідприємства, то це величезна допомога і підтримка.
Не бути байдужими
– В такій ситуації, як люди, які приїхали в наше село, під час війни в Україні може опинитися будь-хто, – каже директор ТОВ «Беєве» Іван Сало. – Саме тому ми вирішили доводити до ладу пусті будинки і надавати їх родинам внутрішньо переміщених осіб із дітьми. Почали ремонти з Беєвого і Куплевахи, зараз продовжуємо робити це в Кімличці. На цей момент відремонтовано сім будинків, чотири-пять у процесі.
Звернень дуже багато. Намагаємось допомогти постраждалим родинам по максимуму. Вирішили капітально ремонтувати та оснащувати будинки побутовою технікою, меблями. Щоб люди могли приїхати й відразу жити в гарних умовах. Не все вдається відразу. Одна з проблем – підключити газ у будинках. Це просто крик душі. Наскільки ця система неповоротка… Люди приїхали без нічого, їм би швиденько допомогти, та не можемо вплинути на газовиків. Тож на перших порах ставимо людям дров’яні котли. Також пропонуємо чоловікам роботу в господарстві, шукатимемо вакансії й для жінок.
Шкода, що частина власників місцевих пустуючих будинків не погоджуються віддати їх під житло для ВПО. На жаль, ще багато людей, черствих душею, ще не всі розуміють, що це наша спільна біда, що війна зовсім близько…
