Липова Долина.NEWS Липова Долина 
Два роки тому, 22 жовтня 2023 року, обірвалося життя нашого земляка, молодшого сержанта Сергія Миколайовича Левченка із села Лучка. У важкому бою з ворогом поблизу населеного пункту Площанка Кремінського району Луганщини він отримав смертельне поранення.
«Серьожа прожив дуже коротке життя — всього 39 років, – розповідає мама, Людмила Михайлівна Левченко. – Хоча завжди казав: «Зі мною все буде добре…»
Сергій народився 5 квітня 1984 року в рідній Лучці. Дитинство було, як у всіх сільських хлопчаків: річка, ліс, велосипед, весела компанія друзів. Любив ігри, мультфільми, гумористичні передачі.
Юнак навчався у Лучанській школі. Особливо легко йому давалися точні науки. Мови — трохи складніше, але завжди «витягував на четвірку». Серьожа вмів дружити, мав добре серце й тонке почуття гумору.
Після восьмого класу вступив до Конотопського будівельного технікуму, де здобув фах будівельника. Відслужив строкову службу у військах зв’язку, після чого повернувся додому, а згодом поїхав до Києва — шукати роботу і реалізовувати себе.
«Син подав документи до трьох вишів — і в усі вступив, – згадує мама. – Обрав найпрестижніший — Київський політехнічний інститут, де заочно здобув фах економіста. Паралельно працював на полімерному заводі. Та одного разу його сильно побили — намагалися відібрати телефон. Він потрапив у реанімацію… Думала, не виживе. Але сталося диво — вижив. Та після того почав хворіти. Робота на заводі була надто важкою, тому згодом пішов працювати касиром на автозаправку, паралельно — заправником».
Коли почалося повномасштабне вторгнення, Сергій мав бронювання — його підприємство заправляло військову техніку. Але коли термін броні закінчився, чоловіка почали викликати до військкомату.
«Хоч і мав проблеми зі здоров’ям, сказав: “Я уникати служби не буду. Піду захищати своїх рідних, свою країну», – згадує мама.
Згодом Сергія мобілізували. Спочатку була підготовка «в штурмовики», після чого земляка призначили командиром відділення 4-го стрілецького батальйону, присвоїли звання сержанта та відправили на один із гарячих напрямків фронту.
«Тоді їх кинули на виконання дуже важкого завдання на самому передку, після якого були великі втрати в його підрозділі, – розповідає Людмила Михайлівна. – Багато побратимів загинуло, багато отримали поранення. Невелика частина солдатів вийшла, сину дали 10 днів відпустки. Тоді він приїжджав і до мене, казав, що після відпустки буде переформування частини та перепідготовка для відновлення боєздатності. По поверненню в частину телефонував, казав, що все нормально, що до них влилися нові сили. Дзвонив нечасто. Ближче до фронту зв’язок був дуже поганий, а в мене кнопковий телефон. Тож деякий час звістки від сина передавала дружина побратима, теж Сергія».
Коли Сергій Левченко пішов у останнє відрядження і довго не телефонував, материнське серце почало відчувати, що щось не так. Людмила Михайлівна зателефонувала до побратимової дружини. Та сказала, що все добре, хоча вже знала страшну правду. Просто не могла озвучити мамі, що її сина більше немає в живих…
Як згодом з’ясувалося, Сергій разом із побратимами отримав завдання тримати позицію до останнього. І вони вистояли — ціною власного життя.
«За характером син був дуже сильний, – ділиться співрозмовниця. – Казав: «Мамо, не переживай, я вистою…» Але тримав дуже складне вогнепальне поранення в шию… Знаєте, мені тоді сон приснився, що біля Серьожі сидять із десяток побратимів, і всі засмучені… Мабуть, вони тоді всі полягли… Ніхто не приїхав на поховання, не розповів подробиць, ніхто його особисті речі не передав, навіть паспорт. Від цього ще більш боляче…»
В армії наш земляк мав позивний «Льова». Коли Людмила Михайлівна вже не могла додзвонитися до сина, випадково дізналась, що в тому бою було двоє військових із іменем і прізвищем Сергій Левченко. Один загинув, інший потрапив у госпіталь.
«До останнього теплилась надія, що мій син вижив. Сказали, щоб уточнила по позивному. Зателефонувала й дізналась, що загинув «Льова»…», – пригадує жінка.
Сьогодні мама дбайливо зберігає єдину нагороду сина — орден “За мужність” ІІІ ступеня, яким Сергія Левченка нагороджено посмертно — за особисту мужність, героїзм і самовідданість, проявлені під час виконання військового обов’язку. За Україну, яку він захищав — до останнього подиху.
