Липова Долина.NEWS Липова Долина 
Після руйнування будівель Атинського інтернату на Білопільщині під час обстрілів у 2022 році закладу довелося релокувати підопічних у різні місця. Віднедавна філію установи створено на території Синівської громади. Тут пацієнти отримали безпечні умови для життя, а місцеві жителі – роботу.
Історія і війна
До повномасштабного вторгнення Атинський психоневрологічний інтернат знаходився в селі Атинське, всього за кілометр від російського кордону. Будівлі закладу – це 150-річні історичні споруди маєтку цукрозаводчиків і меценатів Терещенків, що вціліли після революції, Першої та Другої світових воєн. Безпосередньо в цих приміщеннях психоневрологічний інтернат знаходився з 1930-х років.
На жаль, інтернат не пережив повномасштабне вторгнення. Перший обстріл закладу був у квітні 2022 року. Тоді було зафіксовано прильоти мін 82-го калібру та влучання із великокаліберного кулемета. У липні 2022-го будівлі закладу рашисти практично повністю зруйнували обстрілами із артилерійських систем різних калібрів. Підопічних терміново довелося евакуювати в різні населені пункти України. Більшість розмістили у селі Ганнівка-Вирівська Білопільської громади, для частини знайшли тимчасовий притулок у Київській та Хмельницькій областях.
Релокація в Синівську громаду
Нині філію Атинського психоневрологічного інтернату організовано в одному з сіл Синівської громади. Сільською радою і безпосередньо її головою Олегом Тихоненком була пророблена титанічна робота, щоб переконати керівників області та місцевих депутатів депутатів, що громада готова релокувати заклади обласного підпорядкування прикордоння в населені пункти громади, створювати умови для їхньої стабільної роботи і розвитку.
– Нині до нас евакуювалися два заклади, й ми готові приймати ще, – каже Олег Тихоненко. – Для цього виділяли кошти з місцевого бюджету для ремонтів приміщень, у яких раніше розміщувалися об’єкти соціальної сфери, ремонтували дороги. Релокація закладів у наші села – це великий плюс для життєдіяльності і розвитку громади. По-перше, значно збільшуються надходження до місцевого бюджету, по-друге, створюються нові робочі місця й вирішується проблема безробіття. Сьогодні ми даємо роботу не тільки жителям Синівської громади, а й сусідніх Краснолуцької і Липоводолинської. Ми також зняли з порядку денного питання оптимізації старостинського округу, в якому розміщується інтернат, вирішили проблему благоустрою в центрі села, до кінця року спробуємо покращити дорожнє покриття… У людей із прикордоння була проблема, а у нас об`єкти. Вважаю, що ми знайшли цим об`єктам найкраще застосування.
Як живуть підопічні сьогодні
Нині в філії інтернату на постійному проживанні знаходяться 86 підопічних чоловічої статі віком від 40 років і старше. Вони розмістилися в просторому, облаштованому приміщенні зі свіжим ремонтом.
Проходимо світлими коридорами головної будівлі. Скрізь ідеальний порядок. У спальних кімнатах – ліжка, тумбочки, стільці. Є куточок із телевізором. Завершується ремонт у актовій залі, з великим екраном для переглядів фільмів. Розпорядок дня побудований так, щоб підопічні багато часу проводили на свіжому повітрі, в міру можливостей займалися трудотерапією на території закладу, дивилися телепередачі, грали в ігри тощо. І справді, кілька чоловіків потихеньку підгрібали листя. Решта відпочивали на ігровому майданчику.
Для змістовного дозвілля пацієнтів тут проводяться ігри, конкурси, спортивні змагання, відзначаються державні заходи. Допомагають закладу й благодійники, зокрема, привозять солодощі тощо. Інколи підопічних відвідують рідні, шлють посилки, можуть забрати на канікули.
Пацієнти закладу забезпечені 4-разовим харчуванням. В їдальні саме накривали столи для обіду. Черговий розкладав ложки та розносив кружки із компотом по столах. Дві кухарки завершували готувати обід.
– Сьогодні у нас борщ із сметаною, каша з м’ясом і компот, – усміхнувшись, сказала одна з працівниць.
Турбота і персонал
За словами сестри-господарки Тетяни Вікторівни Шаповаленко, підопічні вже добре адаптувалися на новому місці, хоча часто згадують Атинське, бо вважають його своїм рідним домом. Велику роль в успішній адаптації відіграє персонал, який дуже уважний до пацієнтів. Одягають, купають, щотижня міняють постільну білизну. Представники Товариства Червоного Хреста, з яким заклад уклав договір про співпрацю, приїжджають мінімум раз на тиждень і теж допомагають доглядати за пацієнтами.
– Частина наших підопічних залишається у Ганнівці-Вирівській, куди заклад релокувався після руйнації будівель у Атинську, – каже Тетяна Вікторівна. – Всього в інтернаті 129 підопічних. Та є ще багато бажаючих влаштувати до нашого закладу своїх рідних. Тому плануємо тут збільшувати кількість ліжко-місць. Зокрема, ремонтуємо ще одне приміщення, де розміститься геріатричне відділення.
У закладі – 74 працівники. На роботу вже влаштувались 17 мешканців Підставського старостату, є по кілька працівників із Бірок, Сватків, Синівки. Філія офіційно зареєстрована в Синівській громаді, сплачує податки до місцевого бюджету.
«Корінні» працівники інтернату трудяться вахтовим методом, по тижню. Живуть у гуртожитку на території села. Потім їдуть додому – в Білопільську, Краснопільську громади, бо в кожного там залишається дім і господарство.
41 рік робочого стажу має Любов Василівна Горова. Жінка працювала в Синівському аграрному ліцеї, вийшла на заслужений відпочинок, та коли з’явилась можливість, вирішила знову вийти на роботу. Нині працює молодшою медичною сестрою, відзначає гарні умови праці та хороший колектив.
Поспілкувалися ми й із Григорієм Івановичем Степанченком, слюсарем із ремонту електрообладнання, та Володимиром Васильовичем Олещенком, машиністом-кочегаром. Працівники саме доробляли грубу при їдальні, щоб мати резервне місце для приготування їжі у разі відсутності електроенергії. Чоловіки – місцеві, вони теж отримали роботу завдяки релокації інтернату до Синівської громади.
«Тут ці люди захищені»
Інтернат має велике підсобне господарство у Ганнівці-Вирівській: корови, свині, барани, кози, городні культури. Воно потрібне для харчування підопічних, за ним також доглядають працівники інтернату. Нині саме копають картоплю.
– Зберемо урожай – взимку буде що їсти, – каже сестра-господарка. – Можливо, привеземо одну-дві корови сюди, щоб було своє молоко. Основне поголів’я поки буде на Білопільщині.
У Синівській громаді установі виділяють 4,5 га землі для вирощування городини вже в наступному році. В перспективі, можливо, сюди релокують і тварин.
– Тут ці люди захищені, – каже Тетяна Шаповаленко. – Всі ці роки нашим підопічним було дуже важко переживати бомбардування, обстріли… Вони як малі діти, тому особливо потребують нашої підтримки й захисту. Вдячні Синівській громаді за можливість релокації в безпечне, тихе місце.
